Професія РМ – багатогранна та захоплююча. Як врахувати інтереси всіх сторін, переключатися між різними задачами та проєктами, управляти своїм часом та при цьому не втрачати натхнення та знаходити час для власних проєктів? Сьогодні ми запитали у нашої енергійної Олени Кондратової.
Чим тебе зацікавила професія РМ?
У школі мене називали завгоспом. Коли була можливість взяти на себе відповідальність – я завжди брала і намагалася довести поставлену задачу до кінця. Через 10 років виявила, що професія менеджера – це саме про це. Я вступила на факультет математики і інформатики, де майже усі кодили і були програмерами. Але я відчувала, що мені більше подобається комунікація, планування і структуризація. Випадково я дізналася, що програмерами має хтось керувати або слідкувати за процесом, іншими словами. Зрозуміла, що це якраз для мене, так я стала PMом :).
Що найбільше тобі подобається у роботі РМ?
Я обожнюю спостерігати за тим, як буквально з “нічого” виростає “щось велике”. Це неймовірні відчуття. Мені подобається втілювати в життя мрії наших клієнтів, бачити як їхні продукти стають кращими, що вони стають щасливішими. Я люблю бачити як зростають не тільки проєкти, але і люди в моїх командах. Заряджаюсь і наповнююсь, коли бачу, що в когось щось вийшло. Плюс я люблю челенджі і люблю наводити порядки там де хаос. Ще мені подобається проводити 1-1. Намагаюся готувати до них щось цікаве і обговорювати з людьми їх мотивацію, сильні та слабкі сторони і т.д. Коротше кажучи, я люблю свою роботу, згідна прийти на неї і в суботу, і проїхати 398 км на машині по поганій дорозі до офісу.
Що для тебе було (чи є) найбільшим викликом у роботі РМ?
З одного боку, я обожнюю свою роботу за комунікацію з різними людьми, але з іншого – це звісно виклик. Бо люди різні і треба знайти підхід до кожного. З повномасштабкою люди стали більш тривожними і це, звісно, не може не впливати на їх щоденну комунікацію в командах. Тому моя задача тут – всіляко допомагати і підтримувати їх, якщо я можу, щоб всім працювалося в кайф.
Іноді я втомлююсь від спілкування також, тож найкращий відпочинок для мене після дня суцільних мітингів – мовчазна прогулянка з песиком на самоті.
Як ти підходиш до питання тайм менеджменту?
Я не підхожу до питання тайм менеджменту якось спеціально. Зазвичай, коли багато всього несеться, притримуюсь декількох правил:
- Якщо я комусь щось пообіцяла, одразу записую це, щоб не забути, і ставлю нагадування на конкретну дату.
- Якщо задача займає менше 15 хвилин і є час зробити її зараз – роблю це відразу;
- Вношу всі свої події в календар, включаючи особисті та робочі справи, і ділюсь календарем з командою, щоб вони могли планувати мітинги зі мною;
- Якщо відправляю репорти на тижневій основі, маю на них повторювані нагадування;
- Користуюсь фічею слаку – “Remind me about this in 2/3/4 hours” та “Save for later”;
- Якщо дозволяє контекст, замість того щоб писати відповідь, ставлю реакцію на повідомлення – співрозмовник бачить мою реакцію, а я не витрачаю час на написання відповіді :).
Я вважаю, що в цьому питанні мені ще є куди рости.
Чи є в тебе якийсь кодекс/правила, яким ти слідуєш у роботі з проєктом, замовником, командою тощо?
Є певні неписані правила для мене – фундамент, база.
- Тримати всіх в курсі, якщо щось пообіцяла/ли, особливо якщо процес займає багато часу (це стосується задачі, таймлайну, прогресу і тд.);
- Бути стриманою і не робити висновки завчасно;
- Бути відвертою з командою: похвалити коли щось вийшло, провести Lessons Learned – коли нафакапили;
- Вести Meeting minutes для всіх проектних мітингів – до чого домовилися, який action plan;
- Бути curious. Задавати питання – А чому так? А чому не інакше? А як можемо покращити? А що буде якщо?
- Шукати шляхи покращення – своєї роботи, роботи команди, роботи з замовником, процесів і т.д.
- Розмовляти з людьми не тільки про роботу – це допомагає налагодити особистий зв’язок;
- Давати людям можливість помилятися;
- Мотивувати людей висловлювати свою думку і задавати питання.
Чи є кейс із твого досвіду, який ти ніколи не забудеш?
Моя памʼять влаштована таким чином, що погане і важке швидко забувається. Тому я памʼятаю тільки смішні і класні моменти.
Памʼятаю, як на першому колі з британським замовником трошки впала в ступор з його акценту. Він казав багато технічних речей, і я нічого не зрозуміла, окрім have a nice day, bye :)), але в мене був класний тімлід, який потім все пояснив.
Ще памʼятаю, як прийшла на дзвінок із замовником і випадково назвала його іменем іншого замовника з іншого проєкту – і таке буває, коли втомлюєшся під вечір.
Розкажи, будь ласка, про твій з друзями волонтерський проєкт?
Я була у відпустці на ретріті і одне з завдань по закінченню було створити проект, що буде якимось чином допомогати людям на постійній основі. Ми вирішили допомагати діткам, що постраждали від війни. Проект називається Маяк Надії, і він народився завдяки нашим дитячим мріям, що колись не здійснилися. Зараз ми виросли і тепер можемо здійснювати мрії інших. Тож збираємо грошики на батут та різні приладдя для школи зараз. З одного боку хочеться, щоб проект жив, а з іншого, щоб ми всім допомогли і не було дітей, що постраждали від цієї війни…
Як ти вирішила навчатися за кордоном? І як вдається все встигати? 🙂
Коротко і відверто кажучи – це важко, я нічого не встигаю :))).
Я закінчила бакалавра з математики і думала, що робити далі. Я вже працювала менеджером і мені хотілося рухатися в цей бік. Знайшла грант у французькій бізнес школі і виграла його. Зараз в мене невеличка перерва, я повертаюсь до навчання із зими. Вважаю, що навчатися треба все життя. Я “навчилася вчитися” у дитинстві, тож я кайфую від процесу. Отримані знання і досвід сто відсотків впливають на те, які ми рішення приймаємо тут і зараз. Тож мені хочеться вірити, що я обираю найкращі рішення з можливих завдяки тому теоретичному бекграунду + досвіду, що в мене є. А ще я просто боюся, що чим старше я буду ставати, тим гірше буде працювати мій мозок, тому я його навантажую як можу.
Post A Reply