Велика купа нових вражень, досвіду, позитивних емоцій і трошки “болю”. Такою для мене була інтернатура в InterLink.
Перші декілька тижнів було важкувато увійти в ритм, звикнути до робочого дня. Я приходив після занять і відчував себе як вичавлений лимон. Але щасливий вичавлений лимон :).
Ця інтернатура, не зовсім і інтернатура. Це такі собі випробовування, де ти можеш показати себе, показати на що ти здатний, дізнатись про свої недоліки. Також це чудова можливість побачити, поспілкуватись з людьми які досвідченіші за тебе, які можуть підказати щось на ту чи іншу тему.
Завдяки тому, що ти знаходишся в групі з такими ж інтернами, зникають думки що ти невдаха, у якого нічого не виходить. Адже поруч сидять такі ж інтерни як ти сам, в яких теж бувають помилки. Тоді приходить розуміння, що помилки – це просто частина процесу самовдосконалення. Можливо, якщо ідти на роботу відразу, без такого роду підготовчого табору, рівень стресу і ціна помилок будуть набагато більшими.
Під час інтернатури я дізнався про “що таке робота в команді”. Це був, по суті мій перший досвід у такого роду справ. Було класно.
Знання. Добувати їх було складно і цікаво. То не компілиться, то не білдиться, а то взагалі не зрозуміло для чого. Добре що був ментор, до якого можна звернутись із питанням.
І наостанок, декілька порад майбутнім інтернам :).
Більшість інтернів в перші дні бояться задавати питання ментору. Вони роблять помилку. Так, розумію, задаючи питання ти ніби показуєш свою слабкість. Але це не так. Ви прийшли сюди для того, щоб отримувати знання. А як отримувати знання? За допомогою питань. Не треба хвилюватись з приводу того, що подумають що ти щось не знаєш, бо це і так всі знають :).
Не лінуйтесь вивчати щось нове. “Освёдомлен — вооружен.”
Задавайтесь питанням “Для чого я тут, і що я дійсно хочу отримати” частіше.
Post A Reply