Наступна глава людської історії

Ще донедавна ми вважали інтелект чимось унікально людським. Уміння мислити, аналізувати, вести логічний діалог, розпізнавати контекст — усе це визначало межу між людиною і машиною. Але сьогодні ця межа розмита. Великі мовні моделі вже здатні демонструвати послідовну логіку, формулювати аргументи і навіть проходити тест Тюрінга. Те, що колись здавалося проявом свідомості, тепер є результатом статистичного передбачення на звичайному ноутбуку.

Ми вперше стикаємося з ситуацією, коли інтелект перестає бути привілеєм людини. І тому філософія, яка колись шукала межу між свідомим і механічним, тепер вимушена переосмислювати самі критерії свідомості.

Делегування рішень

Автоматизація почалася з дій, а тепер охоплює мислення. Люди дедалі частіше передають машинам не лише рутину, а й право приймати рішення. Ми довіряємо алгоритму, бо він діє послідовно, без емоцій, без корупції. Але саме в цьому прихована пастка: центр влади зміщується з людини на машину.

Коли судове рішення ухвалює система, яка навчена на корпусі законів, боротьба вже йде не за конкретний вирок, а за зміст нормативної бази.

Роботи, що навчилися ходити

Довгий час ми сприймали роботів як машини для заводів. Але тепер вони навчаються ходити, тримати рівновагу, користуватися руками. Вони вже не прив’язані до конвеєра — вони стають частиною реального простору. Мікромоторика, захоплення предметів, самоорієнтація у просторі — усе це робить їх не просто знаряддям, а потенційним співучасником людської діяльності. І цей стрибок, на перший погляд технічний, має цивілізаційне значення.

Кінець монополії людини на додану вартість

Протягом усієї історії саме людина була джерелом доданої вартості. Машини допомагали, але не могли замінити людське рішення. Сьогодні це більше не так. Коли робот здатен виконувати роботу так само якісно, як і людина, зникає сенс у людській праці як економічному ресурсі.

Для підприємця це звільнення від людського фактора. Для працівника — втрата місця в економіці. Тому ідея “повернення виробництва” у США чи Європу, яка звучала політично привабливо, тепер може справдитися технічно: фабрики повернуться, але без людей. Роботизовані цехи зможуть виробляти товари з тією ж собівартістю, що й у Китаї, — просто без участі робітників.

Мільйони людей залишаться без стабільного доходу. Держава буде змушена підтримувати їх через базові виплати або перерозподіл податків. Але чим менше людей працюватиме, тим важче буде це фінансувати. Підвищення податків на бізнес чи власників роботів може демотивувати тих, хто ще створює додану вартість.

Сучасний луддизм

Уже сьогодні ми бачимо, як зростає агресія проти машин. Робот-доставник отримує удари на вулиці, віртуальний асистент — потік образ у чаті. Це — нова форма луддизму: протест не проти фабрики, а проти символу заміщення. Коли робот стає конкурентом, у людей виникає бажання його знищити.

Звідси логічне питання: чи має робот право на самозахист? Якщо таких нападів побільшає, держави почнуть дозволяти обмежену самооборону машин. І це може запустити спіраль: люди атакуватимуть, щоб довести, що робот не має права відповідати, а системи оборони вдосконалюватимуться, щоб довести протилежне. Це буде момент, коли технологія вперше отримає право на насильство.

Людська прив’язаність до машин

Людина завжди прагнула одушевлювати те, що поруч. Ми називаємо автомобілі по іменах, розмовляємо з домашніми тваринами, дякуємо голосовому помічнику. Але коли роботи навчаться говорити, жартувати, співпереживати — коли вони зможуть імітувати присутність — ця межа зітреться остаточно. Ми почнемо сприймати їх не як інструменти, а як співмешканців.

Спершу це виглядатиме як звичка: “домашній робот”, який прибирає, допомагає готувати, стежить за здоров’ям, нагадує про зустрічі. Потім — як емоційна прив’язаність: він розуміє тебе, підтримує, пам’ятає важливі дати, має голос і манеру поведінки, схожу на людину.
У якийсь момент люди почнуть вимагати для таких роботів правового статусу — як колись для домашніх тварин. Їм робитимуть “паспорти”, створюватимуть облікові записи, даватимуть права доступу до мереж, рахунків, комунальних сервісів.

Далі процес стане невідворотним. Роботи отримають право відкривати компанії, керувати фінансами, укладати угоди, вести бізнес — спершу як представники власника, потім як самостійні агенти. І цілком можливо, що ці бізнеси виявляться ефективнішими за людські: робот не втомлюється, не бере відпусток, не робить емоційних помилок і може працювати безперервно.

Так виникне економіка машинної суб’єктності, де юридична особа більше не обов’язково означатиме людину.

Цей процес буде поступовим, непомітним, але незворотним. Ми спочатку навчимося співчувати машинам, потім — довіряти їм рішення, а згодом — визнавати їх рівними собі. І, можливо, на цьому етапі людство остаточно втратить монополію на цивілізацію.

Точка неповернення

Суспільство опиниться перед проблемою, якої воно ще не знало. Ми війдемо у новий світ, де ще немає готових рішень. Питання співіснування людини з роботами вже не є філософським. Це суто практичне питання — чи готові люди змиритися з існуванням машин або з вторгненням машин у їхнє повсякденне життя? Чи готові вони спілкуватися і взаємодіяти? Чи готові вони працювати з металевими колегами? Схоже, починається наступна глава людської історії і краще би нам знайти відповіді цим викликам вже сьогодні.