oleksii' Post

Навчання розробників ПО в епоху дофамінового шуму

За останні роки контекст навчання радикально змінився. Проблема більше не в доступі до знань і не в складності матеріалу. Проблема у часі та в дофаміні. Соціальні мережі, короткі відео, серіали, нескінченні мікровзаємодії формують середовище постійної стимуляції, яку класичні освітні формати практично не здатні перебити.

На цьому тлі поступово зникає те, що колись було серцем IT-індустрії, – щира жага до знань. Вона не зникла повністю, але стала винятком. Сьогодні більшість молодих людей приходить в IT не з інтересу, а з необхідності. Не «мені цікаво розібратися», а «мені потрібна професія». І якщо говорити чесно, значну частину свого часу вони з більшим задоволенням витратили б на соціальні мережі, серіали та інші дофамінові активності.

Це не критика і не моральна оцінка. Це реальність, з якою доводиться працювати.

При цьому IT-компанії зацікавлені в притоку нових спеціалістів. Отже, питання полягає не в тому, як «повернути мотивацію», а в тому, що саме ми можемо запропонувати людям, для яких навчання – це не хобі, а інструмент входу в професію.

На наш погляд, відповідь лежить у площині сфокусованого, структурованого навчання.

Індустрія вже прийшла до важливого, колись непопулярного висновку: навчання в процесі роботи над реальними задачами – це не поганий компроміс, а норма. Але кинути людину в задачі недостатньо. Молодому розробнику потрібна структура освоєння знань, а не хаотичний набір курсів, статей і відео.

Компанія InterLink займається проведенням інтернатур понад 20 років. За цей час ми випустили десятки потоків студентів і випробували різні формати навчання. Цей досвід показав, що більшість проблем у початківців повторюються з року в рік.

Одне з найпоширеніших – очікування ментора як людини, яка «навчить правильно». Менторство саме по собі – цінний інструмент, але

Читати далі


Як не забути про ялинку

Коли люди роблять ремонт, вони майже завжди думають про велике: стіни, вікна, підлогу, меблі. А потім настає грудень, з’являється ялинка, гірлянда — і раптом з’ясовується, що розетки «тут не планувалися». Починаються подовжувачі, трійники, дроти через усю кімнату і універсальне виправдання: «Ну, потім якось вирішимо». Вирішити можна. Але дорого, негарно і незручно.

З програмною архітектурою відбувається рівно те саме.

На старті проєкту команда зазвичай зосереджується на ключовому функціоналі: основні модулі, бази даних, API, інтеграції. Усе виглядає логічно й охайно. Але якщо на цьому етапі не закласти важливі «дрібниці» — розширюваність, майбутні сценарії, точки зростання, — згодом вони починають з’являтися хаотично. Функціональність нарощується, архітектурні рішення ухвалюються несистемно, під тиском дедлайнів або конкретного запиту. У результаті те, що мало бути однією продуманою частиною системи, розмазується по всьому коду.

Це і є та сама забута ялинка.

Важливо розуміти: проблема не в тому, що вимоги змінюються. Це нормально. Проблема в тому, що архітектура спочатку не була спроєктована з розрахунком на подібну функцію. Найчастіше це наслідок недостатньої інженерної експертизи або відсутності зрілого архітектурного процесу. Рішення може працювати «тут і зараз», але в довгостроковій перспективі воно виявляється нераціональним і некоректним для конкретної системи.

Хороша архітектура — це не ідеальна схема на всі часи. Це система, у якіх мінімальна кількість подовжувачів, яка відповідає своїм цілям. Як розетка для ялинки: вона майже нічого не коштує на етапі планування, але економить гроші й нерви потім.

Логічне запитання: чи існує спосіб не забути спроєктувати справді важливі речі? Відповідь не є простою. Усе залежить від досвіду людей, які беруть участь у проєкті, і від того, наскільки вони розуміють, що саме важливо не проґавити.

У InterLink ми використовуємо кілька підходів,

Читати далі


Архітектура, про яку зазвичай мовчать

Коли розробники говорять про архітектуру, уявлення зазвичай зводиться до організації коду. Усі погоджуються, що порядок краще за хаос, що SOLID допомагає створювати незалежні компоненти, які легко замінювати, тестувати та розширювати. Усе це правда, але це лише половина реальної картини.

Є інший аспект архітектури, про який майже ніхто не говорить. І він не пов’язаний безпосередньо з чистими залежностями або структурою проєкту. Він пов’язаний зі швидкістю. З тим, як саме архітектура впливає на продуктивність команди й визначає, як швидко система здатна розвиватися.

Щоб побачити це, достатньо змінити ракурс. Уявімо, що програмний продукт — це бочка, яку команда наповнює функціями. Кожна реалізована фіча — це ніби нове відро води, яке ми вливаємо в систему. Здається логічним, що з часом ця бочка має наповнюватися дедалі більше.

Але архітектура — це не лише форма бочки. Це сукупність маленьких отворів, через які непомітно витікають і функції, і час, і продуктивність. Ці отвори не видно на діаграмах, вони не порушують SOLID, і код може виглядати акуратним. Проте саме вони щодня зменшують швидкість команди.

І саме про цю частину архітектури зазвичай не говорять.

Чому SOLID не рятує від втрати швидкості

Принципи SOLID допомагають організувати окремі частини коду. Але вони нічого не говорять про поведінку всієї системи. Можна чесно дотримуватися SRP, робити красиві дрібні компоненти, але при цьому мати проєкт, який рухається зі швидкістю густої смоли.

Проблема не в тому, що код нечистий. Проблема в тому, що поведінка, яка має бути спільною, розмазана по різних частинах.

Одна таблиця по-своєму фільтрує дані, інша по-іншому працює з пагінацією, третя використовує особистий спосіб обробки помилок. Формально все виглядає коректно, але архітектура отримує десятки маленьких отворів, через які системно витікає продуктивність.

Справжній

Читати далі


Як увійти в ІТ у 2025 році: чесна розмова

Український ІТ-ринок у 2025 році виглядає парадоксально. З одного боку, це одна з небагатьох галузей, яка не просто вистояла у війні, а й продовжує рости, залишаючись критично важливою для економіки країни. Аналітика DOU за перше півріччя 2025 року показує: кількість вакансій відчутно зросла, попит на молодих спеціалістів і фахівців зі штучного інтелекту б’є рекорди, а конкуренція за вакансії найнижча за останні два роки. При цьому галузь загалом демонструє стійкість і здатність адаптуватися до умов повномасштабної війни, залишаючись «опорою» для економіки.

З іншого боку, сама професія розробника стрімко змінюється. Генеративний ШІ, Copilot-подібні інструменти, автоматизація рутинних задач – усе це вже не «футурологія», а щоденна практика. У 2024–2025 роках дослідження показують, що 70–90% компаній уже інтегрують ШІ в розробку, а значна частина інженерів щодня покладаються на такі інструменти у своїй роботі.

Тож логічне питання: чи варто сьогодні взагалі входити в ІТ? І якщо так, то з якою мотивацією? В цій статті ми, команда Interlink, Черкаси чесно пояснимо, як ми дивимося на вхід у професію в 2025 році, на що звертаємо увагу при відборі інтернів і чому готові інколи віддати перевагу вмотивованому новачку, а не вигорілому «мідлу».

Покоління, яке народилося всередині ІТ-інфраструктури

Якщо на початку 2000-х шлях у програмування часто починався з «чуда»: у домі вперше з’явився комп’ютер, хтось дав диск з Turbo Pascal чи Visual Studio, хтось показав, як працює перший сайт – це виглядало як магія. Ця магія й запускала внутрішній інтерес: «Як усе це працює всередині?».

Молоді люди, які заходять у професію сьогодні, виросли в іншій реальності. Смартфони, планшети, ноутбуки, Smart TV, хмарні сервіси – усе це було з ними з дитинства. Вони не «побачили»

Читати далі


Кінець білих комірців

Буває у вас таке? Відбувається якась подія — і ви раптом розумієте, що вона змінює саме ваше сприйняття реальності. Щось клацає всередині, і світ, який здався знайомим, починає виглядати інакше. Ви помічаєте новий тренд, відчуваєте, як змінюється повітря навколо, і, можливо, вам це не до вподоби. Але у певний момент розумієте: опиратися марно, бо реальність уже змінилася, і єдине, що залишається — прийняти її такою, якою вона стала.

Про ці моменти прозріння, прийняття і внутрішніх зрушень — наша нова стаття.

The end of white collars

Клієнт приніс нам “майже готовий” проєкт на доробку. Точніше — те, що здавалося готовим: інтерфейс працює, кнопки натискаються, звіти рахуються. Lovable згенерував 90% коду за пару тижнів. Решта — “дрібні доопрацювання, з якими AI не впорався”.

Типова ситуація: фаундер вирішив спробувати AI-інструмент — і в нього навіть вийшло. Ймовірно, він уже підрахував, скільки грошей заощадив. А в коді все як завжди: суцільний технічний борг, архітектури — рівно настільки, наскільки дозволяє обраний фреймворк, шари коду накладені один на одного в порядку

Читати далі


Наступна глава людської історії

Все частіше людство ставить собі питання: чи зможе людина співіснувати з роботами, які зовні та поведінково майже не відрізнятимуться від нас? Цю тему вже давно досліджують письменники, кінорежисери та філософи, але відповіді поки що не існує.

Ми звикли до машин і гаджетів настільки, що перестали помічати їхню присутність. Але людиноподібні роботи — це вже інша реальність. Це не просто зручні помічники, а потенційно новий вид співмешканців у нашому світі.

У нашій новій статті ми спробували поглянути на проблему ширше.

The next chapter of human history

Наступна глава людської історії

Ще донедавна ми вважали інтелект чимось унікально людським. Уміння мислити, аналізувати, вести логічний діалог, розпізнавати контекст — усе це визначало межу між людиною і машиною. Але сьогодні ця межа розмита. Великі мовні моделі вже здатні демонструвати послідовну логіку, формулювати аргументи і навіть проходити тест Тюрінга. Те, що колись здавалося проявом свідомості, тепер є результатом статистичного передбачення на звичайному ноутбуку.

Ми вперше стикаємося з ситуацією, коли інтелект перестає бути привілеєм людини. І тому філософія, яка колись шукала межу між свідомим і механічним, тепер вимушена переосмислювати самі критерії свідомості.

Делегування рішень

Автоматизація почалася з дій, а тепер охоплює

Читати далі


Як оцінити невизначеність: від експертного чуття до керованого знання

Під час оцінки програмних проєктів вендор завжди стикається з однією і тією ж проблемою: частина майбутньої роботи лежить у зоні невідомого. Нові інтеграції, незнайомі API, архітектури, з якими команда ще не працювала — усе це створює невизначеність, яка ускладнює формування точних оцінок. Замовник очікує конкретних цифр, а розробник не має достатньо даних, щоб ці цифри обґрунтувати. У результаті виникає спокуса або завищити буфер “на всяк випадок”, або, навпаки, занизити оцінку, щоб виглядати конкурентно.

Як оцінити невизначеність в розробці програмного забезпечення

Але невизначеність — це не синонім некомпетентності. Це лише відсутність інформації. І завдання зрілої команди полягає не в тому, щоб вгадати тривалість роботи, а в тому, щоб системно заповнити інформаційні прогалини і зробити оцінку обґрунтованою.

Коли spike уже запізно

Багато інженерних практик пропонують боротися з невизначеністю через дослідницькі задачі — spike stories. Такий підхід справді працює, коли проєкт уже запущений, і команда може виділити день-два на перевірку гіпотези.
Але на етапі пресейлу, коли клієнт лише описує ідею або майбутню систему, spike перетворюється на дороговартісну інвестицію без гарантій, що контракт узагалі відбудеться.

Тому в пресейлі важливо не розробляти, а зрозумітиЧитати далі


Зусилля і результат. Шлях до справжнього успіху

шлях_до_успіху_в_IT

Ми, люди, маємо унікальну здатність планувати своє майбутнє. Ми можемо уявити себе успішними у певній сфері, можемо візуалізувати свою роботу, уявити бажані результати, навички й навіть образ життя. Перед нами відкритий величезний спектр можливостей: ми можемо навчатися, змінювати професію, запускати бізнеси, створювати продукти, розвивати таланти.

Але тут же з’являється і проблема. Дуже часто те, що ми запланували, ми не можемо досягти. Комусь заважає брак мотивації, комусь — відсутність чіткого розуміння шляху до мети, а комусь — зовнішні обставини. Іноді ми розчаровуємося, бо очікування не збігаються з реальністю.

Особливо важко тримати мотивацію тоді, коли між прикладеними зусиллями і видимим результатом існує велика відстань. Наприклад, інтерни на курсах програмування витрачають місяці на навчання, не бачачи ще жодного реального проєкту, яким можна було б похвалитися. Або сейлз-репрезентативи, які проходять довгий шлях від пошуку потенційних клієнтів до підписання контракту: десятки дзвінків, зустрічей, презентацій — і лише через кілька місяців перший підпис.

Коли результат приходить одразу, як-от «я зробив зусилля і відразу отримав винагороду», мотивація працює добре. Але якщо винагорода відкладена, зв’язок між дією і результатом розмивається. І саме тут люди найчастіше здаються. Наша задача — допомогти зрозуміти, що ці зусилля не марні: вони стають основою майбутнього успіху, навіть якщо здається, що рух відбувається в порожнечу.

У цій статті ми розглянемо просту, але дієву модель, яка допоможе краще зрозуміти взаємозв’язок між зусиллями і результатом.

Щоб краще зрозуміти цю динаміку, розглянемо матрицю «Зусилля × Результат».

Немає зусиль — немає результату

Це очевидна комірка матриці. Людина не докладає жодних зусиль, не має цілі — і логічно, що нічого не отримує. Прикладом може бути працівник, який роками відсиджується на місці, не вчиться новому

Читати далі


Чому розробнику важливо тренувати відчуття дизайну

Розробник і дизайн

Багато хто думає, що завдання програміста закінчується на рядках коду. Але насправді кінцевий користувач ніколи не бачить цього коду — він взаємодіє з інтерфейсом. І від того, наскільки цей інтерфейс зрозумілий, зручний і привабливий, залежить успіх усього продукту.

Відомий бізнес-консультант Том Пітерс писав, що вже у зрілому віці усвідомив власний пробіл: йому бракувало розуміння дизайну. Саме тоді він почав вивчати книги з візуальної культури й дизайну, щоб заповнити цю прогалину. Його досвід доводить просту істину: розуміння дизайну — це навик, який можна і потрібно прокачувати на будь-якому етапі кар’єри.

Надивленість як професійний інструмент

Розробники часто працюють із шаблонами: типовими бібліотеками, UI-компонентами, фреймворками. Але щоб створювати справді якісний продукт, важливо бачити більше. Надивленість — це коли ти знайомий із багатьма різними системами, інтерфейсами, способами взаємодії користувачів із програмами. Чим ширший цей досвід, тим багатшими стають твої власні рішення.

Це схоже на словниковий запас у мові: чим більше слів ти знаєш, тим точніше можеш висловити думку. У випадку дизайну — чим більше інтерфейсів ти бачив і аналізував, тим якісніше можеш запропонувати власний варіант.

Красиві картинки проти реальних інтерфейсів

Сьогодні в інтернеті легко знайти сотні яскравих скріншотів інтерфейсів — здається, що дизайнери змагаються, у кого робота вийде більш ефектною та привабливою. Але важливо розуміти: не всі ці картинки є справжніми робочими системами. Часто вони створені винятково для того, щоб справити враження, а не вирішувати реальні завдання користувача.

Коли розробник формує свій смак лише на основі таких прикладів, виникає ризик плутати естетику з функціональністю. У програмуванні існує термін bad smell — “поганий запах коду”, коли код виглядає структурно невдало чи потенційно проблемно. Те саме можна сказати й про інтерфейси. Якщо

Читати далі


Саморефлексія з ШІ, як твій кар’єрний компас

Саморефлексія з ШІ

Світ змінився. Молодь дедалі рідше відкриває свої страхи чи сумніви батькам і навіть друзям – не тому, що не довіряє їм, а тому що шукає безпечніший простір, де можна говорити відверто. Для багатьох таким простором став генеративний штучний інтелект. Це вже не іграшковий чат-бот, а інструмент, до якого звертаються із найінтимнішими запитаннями: про майбутнє, вибір професії, власну цінність. У цій тиші екрану з’являється новий формат виховання й самонавчання, де ШІ стає частиною становлення людини. І якщо ці системи вже впливають на те, ким ми стаємо, то головне питання звучить так: як навчитися використовувати їх не поверхнево, а для глибокої рефлексії над «метапитаннями» – тими, що формують не лише кар’єру, а й спосіб життя.

Стартуй із фінішу

Уявіть, що ви сідаєте в таксі. Якщо ви точно назвали адресу, водій відвезе вас просто до пункту призначення. Якщо ж ви сказали щось розмите на кшталт «десь у центрі», то й маршрут буде хаотичний, а результат – випадковий. Найкорисніша порада для кар’єрного планування – починай із кінця. Уяви себе через п’ять років: ким ти є? Може, ти архітектор, що проектує складні системи? Чи тимлід, який веде команду вперед? Це твій пункт призначення.

Якщо ця картинка чітка, шлях до неї стає прямим, навіть якщо довгим. Якщо ж мета розмита, то й дорога перетворюється на хаотичні блукання. ШІ (наприклад ChatGPT) у цьому випадку може стати корисним інструментом візуалізації саме вашого пункту призначення.

Відштовхнися від себе

Перше, з чого варто почати, – поставити порефлексувати про себе. Які мої сильні сторони? Де я відчуваю прогрес, а де буксую? Розпочинаючи шлях у сфері ІТ чи суміжній галузі, молоді спеціалісти стикаються з

Читати далі